… Прости мені, бо я вже не знаю, що чиню.... Де спаситель Христос, де Христос?… Христос?…
— Хри-сстоссс?…
Це слово вирвалося з засохлих грудий Матвія всім болем, всім терпінням. Він бив головою в заболочений поріг, як-би домагався відповіді. Був безрадний, хотів знати, хотів почути дужий голос бога. Віра його кипіла в хаосі думок, як кипів він самий сьогодня на бескидських полонинах серед метелиці снігу й смерти. Не вмів найти ліку на пекучий біль, що згинав його в двоє, що душив його в запалих грудях. Він вірив ще в Христа. Того доброго Христа, що проганяв з святині мошенників-купців, що не цурався бідних, що проповідував мир на землі. І він шукав Христа.
— Де Христос? Де Христос-спаситель?…
І в безтямі товк головою в поріг.
А в церкві нараз запанував мертвецький спокій. З хорів поплила тиха, ледво чутна пісня.
…Віічная па-а-а-амя-я-я-ть…
Ополченці вставали і хилили нечесані голови на груди. І дрожали з холоду та зворушення їх закостенілі тіла і з очей невимушено котилися сльози. Старими, розбитими голосами тягнули сумну пісню і пісня росла, розривала їх зболілі серця.
|
…Віічная па-а-а-амл-я-я-ть… |
В друге потягнулося чорним болем з хорів.
…Віічная па-а-а-амя-я-я-ть…
