Бескидських недобитків вели на спочинок теж в цю церкву. Для кровавого бога війни це було незвичайно вигідне місце. Близько до боєвої лінії і нещасних вояків можна було кожної хвилі мати скоро на фронті. По друге, — вони не тверезіли з воєнного чаду і жили далі на такому спочинку своїми буденними терпіннями. Кровавий бог дуже неохочо дозволяє своїм дітям жити хоч-би коротко в селах, де ще є люди, де воскресають спомини мирного життя. Він держить їх своїм залізним пястуком міцно і не випускає поза границі звірського права.
Недобитки доганяли ранених, тих щасливців, що змогли врятуватися від тяжкої смерти серед снігової метелиці. Вони йшли згорблені, і хоч терпіли біль, але в глибині душі відчували мовчазні, (з перевязаними руками й головами), задовілля. Сповнили свій обовязок і вирвуться з пекла.
— А в що ранений? — питали їх.
— В руку. Перебило кість…
— Ти щасливий брате…
— Ет, що це за щастя. А хто-ж буде робити на дітий, як вони ще малі?
— Пішли ти своїх дітей до чортової мами, а дбай про себе…
В нічній темряві полилася безконечна лайка і насмішки. А вітер ставав слабшим, як-би й він змучений цілоденною працею йшов на спочинок.
— Вуйку Матвію! — крикнув молодий стрілець. — А ви що так розбалакалися? Чи не з радости, що йдемо на відпочинок?
Шавала висунув з своїх кістястих плечий голову і повернувся в бік стрільця.
