Цю сторінку схвалено
— Ви проти правди! Гадюки!…
А як звязали його, то повільно втих. Втих і росплакався, як дитина. Блудні очі замазані кровю, шукали чогось по всіх.
— Чому я нічого не тямлю? — питав роспучливо.
— Христос… Янас… Де Христос?…
І знову заридав, забив головою в підібгані коліна.
— Розсудіть нас!… Розсудіть!… Товаришу Янасе!…
Гірше куль били по серцях ці слова. Вояки стояли довкола і голови їх хилилися сумно і обличчя їх були біліщі снігу. Кожний співчував великому горю доброго Матвія Шавали. І кожний жахався думкою, що й з ним може таке саме статися.
А Матвій — несвідомо плакав. Плакали й деякі вояки. Ніхто вже не спав. Повільно біліли церковні вікна, бо на дворі дотлівала ніч.
Морозна-карпатська ніч.
