дання треба… Не дійшов, як хтось від кухні утік. Я пристанув, а тут — в кухні вибух… Ціла бомба… Кухню розбило… Я не знаю…
Поручник гостро допитувався.
— Куди побіг? Багато їх?
— Я не знаю, не бачив…
— Десятник першої сотні! — крикнув поручник. — Мигом вийдіть зі своїми людьми і перегляньте все… Вставайте! Всі вставати!
Ціла церква зароїлася. Брязкіт зброї, злякані шепоти і голосний стогін ранених. Всі були певні, що “ворог” підсунувся аж до церкви, окружив її і жде на вихід всіх, щоби перестріляти.
Та саме в тій хвилі, як перші вояки підходили до дверий, в церкві залунав хриплий-переразливий голос:
— Премудро-о-о-о-сть!
На хвилю всі остовпіли і притихли. Очі кожного шукали того, хто кричав. І найшли. На проповідниці, з простягненими руками і тільки в сорочці, стояв розхрістаний-блідий Матвій Шавала і кричав:
— Ко воякам послання від Христа, якого я бачив, чтеніє-є-є… Бога вбили, бога застрелили кажу вам!… Бог сконав з простреленою головою, а є Христос у кожному з нас… Муки, кров, Карпати…
— Матвій! Це Матвій! — залунали оклики.
— Він божевільний! Стягніть його! — кричав поручник.
— Братіє! Не слухайте їх, бо Христос мені казав, що кров наша…
— Чого стали, тягніть!
