Перекривлявся радісно дітям, бо знав, що ніхто з них не похвалиться двома батьками.
|
|
Витягали з-за сволока папері, розгортали на столі і переказували Матвієві як і що написано в них. Дивувався Матвій, як воно сталося, що його мерцем зробили. Але поволі догадався і не знав з радости, що робити йому. Значить — праця його не пропала!… І в голос тричі перехрестився.
Потім росказав всім про своє дванайцятьлітнє життя в Америці, про працю, про нещастя. І знову люди плакали і він плакав. Вже й на світ благословилось, а Матвій все ще росказував. Дівчата й парубки забули про танці, ґазди й кумки про горілку, музики про скрипку, а молоді про своє весілля.
А як сходило сонце, всі тихо росходилися. Отак сумно та безшумно закінчилося весілля Аннички.
Не сумно і не радісно, бо обох було по трохи. І радости і смутку.
А кумки казали, що це поганий знак.
|
|
Під печею стояв блідий Семен Зарічний і перше проміння сходячого сонця падало на обличчя та робило його страшним. Тупими, як-би запитими очима дивився він на Матвія і не знав, що робити йому: стояти тут, чи утікати?
Біля Матвія на лаві сиділа Анничка з чоловіком і слухала, як мама сповідалася перед воскрещим батьком. Слухала і втирала сльози.
А Марія крізь плач говорила.
