І не говорив далі, сльози здавили. Він похилив голову в низ і думав, що земля під ним всувається.
А в хаті ще тихіще стало. Ніхто ані не дихнув. Переглянулися всі по собі і мовчали. А Матвій підніс заплакане обличчя.
— Не пізнаєш Маріє? — спитав скорбно, жалісно.
— Боже! Таж це Матвій! — крикнув хтось.
І хата заревіла. Всі кинулися до стола, всі кричали, плакали. Але Матвій пригортав вже до себе Анничку і обоє ридали біля себе.
Заголосила Марія, кинулася до стола. Припала до Матвія і не тямила, що робить. Обвивала його шию руками, то знову безсило падала на стіл і заводила, як на похоронах.
З-за стола вставали гості і втирали теж сльози. Всі плакали. Налетів той плач відкись і наповнив цілу хату. І виривався на двір та голосив цілому селові новину:
— Матвій Шавала вернувся! Матвій Шавала воскрес!
Довго-довго цілувалися, довго-довго плакали і ніхто слова неміг промовити. Тільки втруть очі, глянуть на себе і знову в плач. А Матвій крізь ридання шептав:
— Любі мої… Дванайцять літ… Дванайцять літ не бачив…
І Митрик прибіг та протиснувся за стіл. І його гарячо цілував Матвій, а Митрик плакав і сам не знав чого. За хвилю він вже був в сінях і хвалився ровесникам:
— А в нас тепер буде два тати… Е!…
