і похитав головою. Це-ж його Митрик… Маленьким був, як їхав Матвій, а як виріс…
Хтось з дітий шепнув:
— Дай й отому дідови…
Митрик глянув на високу постать Матвія і несміло підійшов.
— Ви прийшли діду до нас на весілє? — спитав.
— Прийшов сину…
— А хочете горівки?
— Ні, я не пю синку…
— Ов! Ну, то нате вам колача з медом…
— Рости великий синку… — крізь сльози вимовив Матвій і взяв сіру скибку з решета. Але не міг її їсти. Руки трусилися, цілий він дрожав.
— Підожди — ледво вимовив до Митрика. — Коли ти такий добрий, то на тобі від діда…
І дав синові 20 короновий папірець. Митрик і діти здивувалися, ахнули. А хлопець взяв гроші і стрілою помчався в хату та показав мамі. Заметушилися всі, навіть скрипка перестала плакати.
— Хто тобі дав? — допитувалися.
— Та якис дід в сінях…
— Беріть такого діда за стіл! — гукнув з кута пяний сват.
І люди побігли в сіни.
— А проши, а проши… Чого-ж ви тут стоїте? Боже, ми й не знали…
І брали попід руки, як гостя великого і вели в хату і садовили за стіл на почесне місце.
Глянув Матвій по людях і пізнав жінку.
