На широкому овиді зникали береги Америки, а Матвій все ще стояв на палубі пароплава і не спускав своїх очий з утікаючого краю. Згадав він, як колись, тому 12 літ назад, зустрічав він ці береги з великою радістю. Тоді любо билося його молоде серце, бо мріяв він про щастя для своїх дітей.
Згадав, як шість літ тому назад він в друге зустрічав ці береги сумний, замурзаний вугіллям, з розбитим серцем.
А зараз легко прощає ці береги. І думає:
— Дванайцять літ безнастанної праці. Дванайцять літ пекла, а ніхто навіть песім словом не згадає, що мучився на цій землі дванайцять літ чоловік, імя якому Матвій Шавала. Ніхто не цікавився ні його горем, ні його життям. І далі мучаться тисячі людий, тай ніхто не знає про них. Мучаться, бо мусять…
На волохатих Матвієвих грудях в зашитому мішечку тисячу двіста доларів. І гірко посміхається Матвій.
— Це за дванайцять літ… А є такі, що й цього немають. Стратив здоровля, виробив всю силу і став старцем. Думав силою своєю цілу Америку побороти, а її побороли цебри з ростопленим залізом…
|
|
Як переїхав море, то не міг втічи від спогадів минулого. Шість літ тому назад він боже-
