Цю сторінку схвалено
жовк Матвій, а за час лежання в постелі заріс ясно-русявою бородою і ніхто не міг пізнати його. Похилився, ще гірше посумнів.
Як подавав руку Полі, то вона тихо заплакала, як за рідним батьком. А він казав:
— Бувай здорова дитино і не трать свої літа тут марно, не йди моїми слідами…
І поцілував, як свою дочку в високе-біле чоло.
Поля не говорила. Вона тільки нахилилася і поцілувала чорну-тверду руку Матвія. І вибігла з кімнати.
З усіми попрощався Матвій і сльози станули йому в очах. Невже він ніколи більше не побачить цих людий і цього домика?
А як вийшов в сіни, то його дігнала Поля і мовчки подала йому велике-червоне яблуко. Матвій міг тільки ще раз сказати:
— Бувай здорова дитино…
