ю. Оба ще кипіли ненавистю, або були ще півсвідомими, але видавалося, що оба бажали покінчення цеї бійки тепер. З переляком відчував Матвій, що не поборе свого ворога, бо вяне сила і хотілося йому вже встати та утічи до другої кімнати, але здержався, соромно стало. І він тяжко підвівся з долівки та сів на найблище ліжко.
Литовець слідкував за ним, але не вставав. Мабуть й він з жалем признавав в душі, що нема вже давньої сили і ломив собі голову, як побороти ворога. Шукав очима чогось і не находив. Його обличчя замазане кровю пригадувало раненого звіра, що загнаний в безвихідний куток готується до останнього нападу.
Та нараз з Матвієм зробилося щось таке, що й дівчата і Литовці в другій кімнаті задеревіли. Він голосно заплакав, заридав і скажено кинувся до Антонаса. Схватив його за плечі, підніс з землі і все ще ридаючи, дико кинув ним з усієї сили в двері. Антонас вдарився в стіл, потім відлетів в бік і голосно стукнув головою в стіну. А Матвій вбезтямі і риданню кричав:
— Чого ти хочеш вороже? Чого хочеш?
І якось божевільно перекидав всі ліжка, лютував, бив кулаками в стіну.
Антонас випростувався, глянув на оскаженілого Матвія і ніби злякався. Але очі його задержалися на елєктричній лямпі, що звисала зі стелі і він кинувся до неї. Одним рухом вирвав її враз з дротом аж з стелі посипався тинк, мигом обвинув кінець дроту на руку і розмахав…
