рила, що мати в неї стара, що треба її грошей післати… А старі мешканці піддаша, дві дівчині, чомусь переглянулися між собою і непомітно-значучо посміхнулися.
Антонас поважно встав, поставив перед Полею десятьдоларовий папірець і якось мягше заявив:
— Це завдаток на працю. Мій приятель зверне мені, як тільки зараз підеш зі мною до… нього…
І глянув в бік Матвія. Глянув і повернувся цілим тілом, бо Матвій вже не сидів на постелі а стояв блідий, як труп на порозі дверий. Хвилинку не зводили з себе очий і дівчата притихли та дивилися на них.
Антонас закаменів і почав теж бліднути, а в очах загорілася дика-скажена ненависть.
— Ту рипузя! — просичав гнівно і зморщив ціле погане обличчя.
Але Матвій з вдаваним спокоєм обійшов його, підійшов до здивованої Полі, по батьківськи взяв її за руку і зворушеним голосом промовив:
— Я добре не зрозумів, що він говорив тобі, але не вір йому, бо жалітимеш. Це поганий чоловік, він купує тебе для себе…
Поля, як сполохана пташка пригорнулася до Матвія і в її ясних оченятах з'явився переляк та заблищали сльози.
— Гроший його не бери. Ось тобі на життя… — і Матвій витягнув з кишені своїх 10 доларів та поставив на місце Антонасових. Поля несміливо взяла їх, встала і не знала, що це
