Матвій відразу доглянув хижий погляд Антонаса і морозна дрож пройшла по його тілі. Він забув про вечеру і з запертим віддихом слідкував за очима Антонаса, як-би хотів відгадати його думки. Але й Антонас тямив, що має ненависного ворога і ніби відчув на собі увагу Матвія. Повернув раптово голову до нього і їх очі зустрінулися. Дві парі очий дихали скаженою ненавистю і боролися з собою. Всі оглянулися на Матвія.
Перший озвався Антонас. Він злобно і грубо забурмотів по литовськи:
— Вальґу, вальґу, нє журєк!…[1]
І відвернувся.
Але Матвій не слухав Антонаса. Він чув, як його збірає дрож, як тремтить цілим тілом. І вже не міг відірвати очий від Антонаса.
Знову загомоніли в кімнаті. Ніби пройшла кріза, минула небезпека і всі привикли до непрошеного-страшного гостя. Сам Антонас росказував сміховинки, реготався з усіми, підспівував. Потім почав роспитувати Полю. І Поля щиро росказувала, що вона недавно приїхала з Ковна, що не може найти праці і дуже тужно її за Литвою.
Антонас махав зневажливо рукою і запевнював, що він найде її добру роботу. Ось в нього є знайомий-багатий купець, який потребує служниці. Поля може піти з ним разом і все буде гаразд.
Дівчина зарумянілася із зворушення і не знала, як дякувати. Вона тільки хутко гово-
- ↑ Їж, їж, не дивися.
