цем. І ціле щастя його, це тисячу двістапятьдесять доларів. Заплата за 12 літ праці. Дорібок. Купить за них трохи поля, але не купить здоровля…
— Щастя… — шепоче собі Матвій і гірко-гірко посміхається та тихо постогнує.
В другій кімнаті сиділи дівчата і вечеряли. З ними трьох Литовців. Всі росказували щось, і навіть сміялися, тільки дрібна Поля мовчки кінчила свою вечерю і не брала участи в сміхах та розмові.
Матвій сидів на свойому ліжку в першій кімнаті, вечеряв і час від часу поглядав на гурт.
В тій хвилі увійшов Антонас. Спітнілий і червоний, він пройшов біля постелі Матвія і навіть не глянув. Широко став на порозі другої кімнати, як-би хотів загородити вихід.
В кімнаті раптово завмерли і голоси і сміх. Всі здивувалися. Антонас, відколи покинув дім старої Зумар, ніколи не навідувався і всім було легше. А ось зараз чомусь прийшов…
— Вечеряєте? — спитав грубим-тяжким голосом.
Хтось, з старих знайомих відповів. Він увійшов в кімнату і розлягся на постелі, як-би був тут цілим господарем. Якось чужо почали з ним розмову Литовці. А Антонас гордо росказував, що в нього зараз багато грошей, що думає він женитися і що живе самий, як пан. Вкінці його очі здержалися на малій Полі і він вдивився в неї, як вдивляється хижий птах з висоти на дрібне-невинне курча. Поля похилила голову.
