віддав? Христос-же вмер сміло за свої слова і за домагання справедливости.
Матвію! Як-би сьогодня з'явився отут Христос, той давній тесля з Назарету і голосив свою науку, то будьте певні, що за 24 годині опинився-б в тюрмі, як небезпечний бунтівник. І не роспинали-б його, бо культура придумала більше практичну-елєктричну машину, яка за кілька хвилин вбиває живу людину.
Христос, Матвію, не вмер! Він живе по сьогодня а імя його — міліони працюючих. Їх гонять, їх мучать і роспинають на хресті. Мучать за слово правди, за домагання справедливости, любови і рівности. За це, що дишуть ненавистю до багатих, що хотять жити по людськи, а не по собачому. Що за власну працю, за свої мозолі, хотять мати належну заплату. Що хотять на старі літа не здихати з голоду на вулиці, а відпочити, доживати літ своїх. Міліони ці — це ходячий-живий Христос-мученик світа, цілого людства…
Янас скінчив, а Матвій довго не зводив з його легко зарумянілого обличчя очей. І не хотів вірити, що це ткач Янас. Він-же відкрив Матвієві новий світ, хоч не дуже зрозумілий, але про нього до цього часу він не знав. І згадалися Матвієві ті дні, в яких покидав він рідних своїх, хату, село, край. Тоді мріяв він про щастя і аж тепер, цього дня бачить, яке далеке та недосяжне для нього це щастя. Ось він вже десятий рік працює, живе по собачому і що має? Кількасот доларів? А фабрикант на одну мінуту більше одержує і — не працює.
Шість літ гірко працював Матвій і той бід-
