Христос боронив бідних, а ті, що звуться наслідниками його, помагають багатим закидати петлю на шию бідних. Хіба-ж не є вони наймитами багачів?, Хіба не кажуть: “терпіть і будьте покірні”, а самі не скоряться вам, як не заплатите. Церкву продадуть, а своє відберуть. Це в Америці звичайна річ.
Христос не казав платити собі за науку, а ті, що звуть себе його наслідниками, без грошей не помоляться за ваше спасення.
Ось ви, Матвію, сьогодня стратьте роботу і опиніться без цента та зайдіть до того, що зве себе Христовим наслідником. Чи допоможе він вам? Чи порятує в біді? А в нього-ж є чим порятувати. Коли я перед пятьма роками снувався голодний і недужий та зайшов до знайомого з церкви попа, та пожалівся, що мене прогнали з фабрики тільки тому, що занедужав я, він здвигнув плечима і сказав: — Не моя сила. Шукай роботи, доки не найдеш…
А Христос голосив: “Пастир добрий душу свою кладе за вівці. Наймит-же, й хто не пастир, що не його вівці, бачить вовка йдучого, та й кидає вівці, та й утікає; а вовк хапає їх і розсипає вівці”[1].
І хіба це не правда? Вовки — це ті, що окрадають нашу працю і коли хапають нас ті вовки, то “пастирі” наші мовчать, вчать коритися їм, або просто замикають побожно очі, наче не бачать нічого. Бо ми — дійсно вівці в них, а вони — не пастирі, а торговці. Чи чули ви, щоби хтось з них за нашого сірого брата душу
