Сторінка:Ірчан Карпатська Ніч 1924.pdf/116

Цю сторінку схвалено

кашлем. А Матвій ніяковів, старався заспокоїти бідну дівчину, гладив її ясну голову, і думав:

— Боже! Як багато в світі горя… А чи хтось знає про це? Кому в голові життя людини? Панська собака, панський кінь — роскошують. А люди скапуються…

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

Кожного дня почував Матвій, що давня його сила повільно пропадає. І він боявся думати про це. Хоч складав гроші, як міг, але повертатися назад до дому не було ще з чим. Хотів запрацювати стільки, як в перших шістьох літах, а тут повільно слабнули його широкі руки. Вже й сохнути почав, горбитися. Але не вірив сам собі. Напружував всі сили, робив до забуття і видавалося йому, що в ньому сила та сама, що колись. Так обманював сам себе і далі працював.

З фабрики почали звільняти багато робітників, переважно слабших. Але Матвія не звільнили, тільки перемінили роботу. З пятого відділу перенесли його в шестий, до відливарні. Був це широчезний-чотирокутний-гладкий тік. Горою, під стелею, в ріжні боки росходилися залізні рельси, а від них, на міцних ланцах, звисали в долину великі-залізні цебри з довгими ручками замісць ух з обох боків. Ланци були прикріплені в горі до коліщат, що рухалися по рельсах в той бік, куди посував робітник в долині залізний цебер. До кожного цебра був призначений один робітник. Обовязком його було під'їхати до стіни, де були замуровані печі, націдити кипучої ляви заліза