Хатнє товариство Матвія Шавали цілком не відповідало йому і він це відчував, але був безрадний. Затурканість його доходила до того, що він боявся навіть найти собі краще помешкання. Впрочім — він не вірив в краще. Знав, що куди не піде, скрізь це саме буде. А знайомих він не мав. Жив своїм замкненим, тихим світом і тільки з болем приглядався цьому, що діялося на його очах.
Дванайцять Литовців, з якими жив Матвій, були молоді, кремезні хлопці, а їх ватажком був найвищий і найсильніщий з них Антонас. Літами він дорівнював Матвієві і гордився найдовшим побутом в Америці. Одинайцять Литовців слухали його у всьому і боялися, бо Антонас був скажений для кожного, хто не повинувався йому. У вільні від праці хвилі він грав в карти і звичайно вигравав всі гроші від своїх товаришів. Але грошей ніколи немав. Обовязково кожного дня він був пяний, головно вечером, а в неділю мусів побити когось. На всі весілля і гулянки водив він своїх співтоваришів і вони почували себе безпечними під захистом його кремезних рук.
Ніхто не знав минулого Антонаса, бо він ніколи не росказував. Довгий побут в Америці, праця і руїна здоровля, не вспіли знищити його дикости. В його голосі ніхто ніколи не чув мягкости. Навіть, як був до безтями пяний, то ревів і пінився від злоби, що немає сили встояти на ногах.
Антонас Матвія не любив. Спершу хотів він взяти й його під свою владу, але це, може перший раз в життю, — не вдалося йому. Матвій
