гадкового франта, що ходив і ходе біля українського народу з добрами всього світу, замаскований і заґримований під ідеаліста, соціаліста, героя, добродійника, творця і т. д.
Інтеліґенція не творить окремої суспільної кляси — це правда. Ми маємо перед собою три досить скристалізовані кляси — буржуазію, пролєтаріат, трудове селянство. Але що таке інтеліґенція? Вона не має чисто буржуазного обличчя, бо продає свою працю, не має капіталу і певної власности; вона не пролєтаріат, бо живе буржуазно і переважно буржуазно думає й відповідно робить; вона — не селянство також. Взагалі беручи — вся інтеліґенція не має своєї окремої клясової свідомости, бо послугується свідомістю та ідеольоґією тієї кляси, якій служить. Можна думати, що це сказано про інтеліґентську „ідеольоґію“: „на чиїм возі їдеш — того й й пісню співай“.
Коли взяти на на розгляд окремі фахи інтеліґентської праці, то можна спостерегти досить цікаві з'явища.
Що менший розмір платні дістає інтеліґентний фаховик, то близче до трудових мас стоїть, то більше має в собі елєментів класової свідомости трудових мас.
Як тільки ця платня перевищує екзістенц-мінінум, то з збільшенням лишків
