таланти служать паразитам, піддаються добровільно під експлуатацію, бо.... це „природньо“. І спеціяльно інтеліґенція має трудитися над оправданням капіталізму та експлуатації. І вона страшенно занята цією працею, роблячи це „не за страх, а за сумління“.
І що найцікавіще при тім — аж розривається від крику, що вона природній добродій для народу, що вона провідник народу, його „представник“ і, при нагоді природня влада над ним.
І доки не було революції, то досить трудно було розвіювати інтеліґентську ману, бо життя не ставило іспиту „на буржуазність“ для інтеліґенції. Все життя йшло під палкою начальства, інтеліґенція хитро одбріхувалась, не брала на себе вини ані крихти і торочила, що от, мовляв, коли б її сила і воля, то вона б зразу „для народу“ рай зробила, всі несправедливости і насильства знищила… Вірити доводилось на гарне слово. Тепер революція поставила гостро на іспит всю інтеліґенцію: хто з народом, хто проти народу? І тут виявились незвичайні річи, здерто маски, оголено душі і показано, хто чого варт.
Українська інтеліґенція, як „суто-народня“, що вважала за свою природню монополію — володіти всіма ідеалами, показала своє справжнє обличчя! Ми тепер можемо з документами в руках говорити про цього за-
