Так приблизно мусів-би тепер міркувати в душі чесний український трудовий інтеліґент-наймит. Він-би усвідомив собі, що бути слугою свого народа — це куди краще, ніж бути рабом кольоніяльного, метропольного, нахабного капіталу. Невже ви, українські інтеліґенти, думаєте, що бути на Україні тоді коли там наші мужики і робочі в радах орудують, гірше ніж тоді, коли там ситі пявки торгують українським людом? Ви-ж бачили царат, гетьманщину, денікінщину, шляхту і не вже ви осмілитесь говорити, що тоді була Україна? І ви хочете панування капіталізму, обовязково чужого капіталу, бо свого українські патріоти ще дуже мало „надбали“, щоб орґанізувати господарство України. Хто хоче буржуазної України, той хоче, щоб Україна була кольонією. Оце страшний злочин проти народу.
Соціялістичну революцію творить народ тяжко, кріваво, але творить. Він іде правильним шляхом. Виросте він культурно — Україна процвіте, як благословенний край вільного народу. І хто в цій праці допомагає йому — той варт імени сина народу. І я вдячний московським і українським большевикам, що викоріняють панське зілля, що очищають Україну од прокази капіталізму.
Тяжкий шлях народу, великі його муки і жертви, але непогасне світло горить в душі
