боротьбою інтересів, чи точніше — клясовою боротьбою. Інтеліґент, що має мінімальне поняття про клясовий інтерес, ніколи не здібний робити щось рішучо, послідовно, з непохитною волею і твердим переконанням. Він увесь час грає на етичних категоріях, маскуючи свою буржуазну природу або клясову несвідомість.
Любимою його суспільно-політичною ідеєю є демократизм в формі парляментаризму. Цей демократизм є виразом його інтересів, бо позбавлений матеріяльного капіталу (знарядь продукції) він може грати певну роль тільки в демократичному суспільстві, яке дає йому доступ до життя. Він іде в політику, в парлямент, кричить, змагається, проєктує, господарює.., але господарює не в своєму господарстві, а в справжнього господаря, буржуя, капіталіста. Він освічений, напрактикований слуга, котрий часто розуміє справу краще, ніж його господар. Він служить для чужих інтересів, але переймається ними увесь, цілком, вважає їх майже за свої власні, бо від степені відданости його чужим інтересам залежить його особистий добробут і становище. Цей добробут, коли переходить грань екзістенц-мінімума, стає буржуазним, має його суспільно-економічну природу, а тому й буржуазну психольогію.
