і не бачить, не відчуває широких перспектив розвитку, по рабському тремтить перед дужчими факторами життя, німіє перед грізним диханням історичної необхідности, не може орієнтуватись, напружити сили для досягнення своєї мети, бо у неї нема своєї мети, нема свідомости. Історичну мету може мати лише кляса, а не одиниця. Всі ціли одиниці обмежені часом і простором, не сягають в далечінь, тому одиниця інтеліґентська стоїть осторонь від шляху, по якому людськість іде в будучину, ідуть громади, кляси, нації, а не одиниці. Тепер ідуть трудові маси, пролєтаріят, бо свідомі своєї мети і сили. А трудова інтеліґенція? В своїй масі вона не має інерції історії, не має свідомости суспільних задач, звязку окремого клясового інтересу, а звязку з пролєтаріятом не освідомлює, тому стоїть пасивно, чи по троху діференцірується, вливаючись однією частиною в масу пролєтаріяту, а другою — в буржуазію.
Самостійної ролі вона не грає, бо є частиною пролєтаріяту, позбавленою клясової свідомости.
„Рентабельна“ інтеліґенція служить ревно буржуазії і силкується потягти за собою трудову інтеліґенцію і пролєтаріят, для того розвиває відповідну ідеольоґічну і політичну акцію, про яку мусимо сказати на підставі досвіду західно-европейських держав.
