вимагає, щоб ми стояли на соціялізмі, як на програмі нашої реальної праці. Вони знають, що ідеал, як усякий ідеал по своїй суті, є лише інтелєктуально-психічна категорія, просто ілюзія; мрія, але ніколи не реальна річ, то чому-ж не підвести їм суворо-реальної проблєми соціялізму під категорію „ідеалів“? Це корисно: приватна власність на талант дає всі вигоди буржуазного істнування і разом з тим вона „ідеалом“ захищена від домагань дійсности.
Топчуться біля „демократизму“ буржуазії, але соціялізму не люблять, бояться його і на революцію в практичній дійсности не підуть. В „мріях“, в „ідеалі“ — о так! Вони нічого не мають проти соціялізму, коли він прийде після їх смерти, але недай боже, за життя! Чому так?
Бо надвишка доходів понад екзістенц-мінімум дає їм ренту, через котру можна опреділити їх економічне становище і навіть розмір капіталу, котрим орудують в житті, або краще сказавши: розмір тієї економічної сили, яку дає їм їхня природня монополія і яка по своїй суті дає реальний ефект капіталу.
Приклад: письменник в рік заробляє 50.000 карб. (між „талановитими“ це не рідкість), його екзістенц-мінімум, примірно, 20.000 карб. Лишок в 30.000 карб., при ка-
