лало — чи то від артилерійного вогню, чи то від підпалу, мій сусіда в підводі, незалежний есдек, почав енергійно хреститися та пошепки промовляти молитви. В дорозі він казав, що гаразд зробив, що не перейшов до комуністичної партії — це полегшить йому можливість жити за Денікіна легально, але в незалежних не залишалося більше ніяких розходжень із комуністами. А згодом, коли ми безпечно поминули куркулівське село, він, ніби перепрошуючи, промовив:
— Їй-же-богу я не вірую… Це з дитинства… сила виховання… Та ж у питаннях релігійних ми з вами однодушні.
Ми їхали двома підводами, їхали швидко. Коні були свіжі. Тільки, аж як од'їхали верстов 45 від Одеси, ми зробили перший спочинок, поспали кілька годин під возами біля чорноморської затоки, що тихо воркотіла, і прокинулися від вранішнього холоду.
Місяць уже став зовсім прозорний, коли ми знову посідали на підводи, і коні швидко понесли нас бугром, залишаючи позаду берег морський.
Ляк, що опанував мого супутника, був зрозумілий. В дорогу ми вирушили з таким одчаєм, з яким купальники, що не вміють плавати, кидаються у воду. Одесу охоплювало кільце повсталих німецьких колоній.
