одержав ще кілька ран — усього сім. Але мені все ж пощастило втекти.
Потім іде мова про те, як він, босий по снігу, з примерзлими ранами стукав у двері й вікна, як він попадає до „чесного“ офіцера, який не бажає бути „зрадником“ і проганяє прихідька з того світу, що втратив надію на порятунок, і який стікає кров'ю, геть, „доки я ще не відправив тебе в контррозвідку“, як проганяє його полохливий приятель, убиральник підлог, як він із непромитими ранами просиджує день у якомусь хліві в соломі. Лише пізньої ночи йому щастить повідомити спілку металістів — по нього приїхали й одвезли на квартиру.
Потім починається нове оповідання, як він переховується, як знову попадає до контр-розвідки, як знову хорий, покалічений терпить катування та знущання.
— Начальник контр-розвідки звелів агентові: „Відведи його до тюрми“. Це було вночі. Я знав, що це значить одвести вночі до тюрми. Я заявив: „Не піду, тут забийте“. Тоді начальник залишив мене в помешканні контр-розвідки до ранку.
Після його спровадили в тюрму й забули про нього. Так він зостався сидіти до приходу Червоної армії.
Про Слащова він говорив без злости. Розповідає з тією самою внутрішньою ус-
