щось із годину. Вранці робітники, йдучи із Слобідки на завод „Руссуд“, мусили проходити через бугри із трупів, порозкидуваних на площі.
За два роки, якраз у ті дні, коли миколаївські пролетарі святкували жалібні роковини цього кошмару, до радянської Росії повернувся генерал Слащов, ладний служити радянському урядові.
Я в цей час був у Харкові й працював у газеті „Коммунист“. За два дні після того, як у газетах з'явилися перші повідомлення про поворот Слащова, на моє ім'я до редакції прибув лист робітника М. Полякова за заголовком: „Один із шостидесяти одного і як йому реагувати?“ Слідом за цим з'явився до редакції й сам автор листа.
Він розповів про те, як розстріляно його сімнадцятилітнього сина та як урятувався від розстрілу він сам. Розповів з добротливою посмішкою, ніби мова йшла про веселий жарт із життя, яких буває багато.
Ось послухайте оповідання т. Полякова:
— Мене залишили на роботі в підпіллі в Миколаєві.
Раніш я був за начальника херсонського особливого відділу.
