Гриця й Тасю. Більш нікого він не назвав. Його катували знову. Тоді він сказав, що на квартирі в Тасі є головний — „Сергеєв“, маючи на увазі, очевидячки, мене (моя кличка була Сергій). Недаремно загін, що прибув уночі (того самого дня, коли ми виїхали з Вікторією та Зігмундом до Одеси) на квартиру, шукав не стільки Тасю, скільки мешканця „Сергеєва“, і, упевнившись, що мене немає, забрав Тасю, деякі мої речі (пальто, чоботи та инше) й пішов.
Одночасно забрали Гриця на його квартирі. Його катували жорстокіш, ніж першого комсомольця. Гриць нічого не казав, нікого не видавав. Йому відрубали китицю лівої руки — він мовчав. Його топтали ногами, забивали залізними прутами. А на світанку його відвезли на майдан Комунарів і вкупі з рештою розстріляли. Коли вранці його знайшли серед трупів, спинні хребці в нього стирчали назовні.
Миколаївці пам'ятають цей кривавий ранок 21 листопада, коли всіх людей розбудила безладна стрілянина, кулеметна та з рушниць.
Салдати, що їх привели, на початку не хотіли розстрілювати. Їх завернули до казарм. О четвертій годині ранку приїхав на вантажевих автомобілях загін п'яних козаків, чоловіка з двадцять. Їхня робота тривала
