ної — там вам за заводськими цінами будуть продавати в п'ять раз дешевше… Біс знає, як деруть на базарі… Ось я записку напишу управителеві.
Хазяїн, усміхнувся, встав, скинув окуляри, ганчірки з колін переклав на свій стілець і запитав:
— Хочете чай?
— Та було б не кепсько, — згодилися ми.
А коли Зігмунд став лікарем, вислухав бабусю, що лежала за пічкою, і записав їй ліки, дідусь зовсім розм'як та запропонував:
— Мошіт, картофель сфарить з салом…
Ми завагалися, але згодилися. Швець більш не сідав до чобіт, доки ми в нього гостювали. Він із нами їв, пропонував залишатися ночувати. Я розмовляв із ним про сировину, що її виявилось тут дуже багато. Я обіцяв по дорозі назад заїхати до нього й закупити всі шкіри.
Німець натякнув, що мені буде зручніш мати справу з однією людиною, аніж із усією колонією, і що він не проти того, щоб бути цією однією. Певне, він після нашого від'їзду взявся скуповувати сировину.
Ночували ми в Сичавці. Друг Панасів натаскав соломи в порожню хату, натопив піч, потім накидав на дві купи соломи по обидва боки печи на земляну долівку. Спали до ранку добрим сном.
