чого комітету Соколова, — все це примусило нас скликати зібрання відповідальних робітників, на якому обрано новий комітет.
До його президії ввійшли товариші — Анатолій, Борісов та Мишко. Мені, Вікторії та Зігмундові запропоновано виїхати до Одеси.
Тактику накреслили попередню: дезорганізація тилу, організація селянських повстань, скупчення уваги організації на військовій роботі на селі. Справу з Фрідманом-Махновецьким доручили обережно перевести Анатолієві.
За день перед світанком до моєї квартири під'їхала підвода. Візник, друг Панасів, допоміг мені скласти під сіном речі. Коли ми виїхали, ще було темно, але біля самого Варварівського мосту поламався шворінь. Ми потратили кільки годин, поки його „зварили“. Лише об одинадцятій годині ми щасливо покинули міст і поїхали повагом сліпою розкислою дорогою.
Підводчик був своя людина. Ми не вагалися при ньому розмовляти про речі, які не відважилися б зачіпати при инших.
Ми про багато перебалакали в дорозі. Наш візник не раз обертався до нас і подовжною усмішкою, що перетинала його обличчя надвоє, виявляв, що він нас підтримує. І невідомо чого він за-
