та потім розпочати дезорганізацію добровольчого тилу, щоб допомогти Червоній армії.
Можна було б припустити, що повстанці затримаються в місті, і тоді постало б питання про „управління“. На такий випадок ми постановили виділити трійку, яка, коли буде потреба, вийде й одверто стане на чолі руху, утворивши вкупі з партизанами „ревком“. До цієї трійки ми призначили Панаса, Анатолія та одного лівого есера- борбиста.
Лежачи на підлозі, Ізя переказав відомості Маккобі (нашої контр-розвідки) про те, що прибули з фронту частини, щоб приборкати „внутрішніх ворогів“. Повстанство набрало таких розмірів, що довелося зняти з черкаської дільниці фронту корпус Слащова й кинути його „на розправу з червоними бунтівниками тилу“. Слащов одразу відчув себе в своїй стихії. Він попрямував до Миколаєва. По дорозі зупинився на дві години у Вознесенському, повісив дванадцять чоловіка — не комуністів і, навіть, не робітників — просто так собі: ні сіло, ні впало — і поїхав далі.
До Миколаєва він прибув, здається, вранці. Увесь день ішли в бік до Водопою вантажеві автомобілі з п'яними козаками, що похмуро співали:
