А поміщики лютували. Вони жадібно схопилися за свої маєтки і, ніби передчуваючи свою недовговічність, взялися розплачуватись на дядьківських спинах за всі вчинені їм революцією образи та з хоробливою хапливістю збирати збитки, що їх потерпіли вони за час селянської „смути“.
Перша „державна“ спроба поповнити збитки після одібрання землі був закон про повернення однієї третини минулого врожаю попереднім хазяїнам землі.
Закона цього розроблено та ухвалено під тиском поміщицько-дворянської групи, що квапилася жити. На чолі її стояв колишній царський міністр Кривошеїн, голова денікінського уряду. Як відгукнулося на цей закон селянство, видно з того, що навколо Миколаєва протягом двох тижнів було забито в своїх маєтках сім поміщиків. Решта повтікала до міста.
А з міста йшли карні офіцерські загони на розправу з бунтівниками. Село ненавиділо денікінське місто, що робило мобілізації, реквізиції та виставляло проти села гармати. І цілком більшовицьке гасло: „Бий генералів та панів“ стало швидко надто популярним на селі. Село викотило свої кулемети з комор та поставило на покрівлі хат, одкопало рушниці й похмуро наїжачилось лісом багнетів проти міста.
