ковин Жовтня ми вирядили два вантажних автомобілі з різними продуктами для заарештованих і за день одержали ствердження від тов. Гуфельд (Рози Печерської), що все дійшло до політичних в'язнів і розподілено між ними у великому достатку. Від цидулки Печерської віяло похмурою радістю. Вона повідомляла, що добре, сито й бадьоро відсвяткувала роковини в опрічній камері, і відчуває досить сили, щоб чекати смерти. Такі цидулки одержали і з инших камер — з тюрми долітав глухий настирливий стогін; „Рятуйте…“
Смішно було мріяти про напад на тюрму. Не можна було відважитись на таку спробу з тими проблематичними силами та засобами, що були в нашому розпорядженні. По суті питання про напад на тюрму було питанням про загальний характер нашої роботи. На кого орієнтуватися — на місто чи на село?
Українське село клекотіло. Селянство повставало під якими завгодно гаслами — петлюрівськими, махновськими, попросту бандитськими. Проте, найпопулярнішими були все ж радянські гасла. Хоч би яка була форма організації, хоч би під якими стягами вона відбувалась, вона завжди неодмінно зсувалася на шлях радвлади, а петлюрівський рух на шлях „радянської влади“.
