видимо, за панібрата з хазяїном. Вони частенько перед тим, як голитись, або поголившись, заходили просто до його кімнати, що поруч із голярнею, і там довго провадили всілякі розмови з хазяїном голярні й навіть із його нареченою.
Приходили й нові клієнти, незнайомі.
— Чи можна у вас направити три бритви?
— З твердої криці?
— Ні, досить з м'якої, середньої.
— Зайдіть туди, до майстра, перебалакайте.
Це був наш пароль. На цю явку приїздили кур'єри з Одеси, привозили „Коммуниста“, гроші, листи, літературу, сюди приїздили й робітники, яких иноді надсилає крайовий комітет.
Мишкові друкарського станка здобути не пощастило. Листівки ми друкували в приватних друкарнях через посередника. Меншовики з радпрофу пообіцяли комуністів у „Луче“ не лаяти. Зобов'язались навіть легенько критикувати денікінську владу. За це вимагали від нас субсидії. Ми пообіцяли, але не дали. Позицію меншовики в газеті зайняли, і швидко змінювати її не можна було. Тим більше, що навколо „Луча“ білі газети зчинили такий гамір, що поступитися для „Луча“ значило б остаточно
