перш, ніж я встиг попрохати вогню, сухо, ніби сірник засвітився, бахнув постріл. Із маленького бравнінга блиснув червонуватий вогник та освітив підбите догори жовте із світлою борідкою обличчя в студентському кашкеті. Я швидко витяг свого нагана й вистрілив. Чоловік хитнувся набік і, захлинаючись, закричав:
— Люди… рятуйте… Злі лю-у-ди-и…
Він припав до стіни й, посуваючися вздовж неї боком, увесь час лицем до мене, втікав.
— Люди-и-и… Злі люди…
А сам він був добрий-предобрий, коли десятки, а, може, й сотні товаришів запроваджував у пазурі контр-розвідки на катування.
Я спробував ще раз ізвести курок… Було холодно… Рука в рукавичці. Вдруге не вдалося вистрілити. Я кинувся бігти в бік канави, а потім через пустир вибіг на Рибну вулицю. Небавом я був дома й пив чай. Коли втікав, то чув галасування Зігмундове:
— Там стріляють… Нальотчики…
За кілька хвилин з'явився Ізя й повідомив:
— Влучно бахнули його…
— Ти звідки знаєш?
— Я був там. Я стояв збоку. Все бачив. Він добіг до Малої Морської, там упав.
