— Певно, на сахарині, — догадався Рижий.
— Мабуть, — погодився провокатор.
Зігмунд зразу ж узяв другого пундика, і коробці лишалися обидва отруєні. Рижий одмовився їсти ще — він не долюблює сахарину — і Бутилін іззів решту. Незабаром він почав скаржитись, що йому нудно, що в нього голова крутиться:
— Чорти, ви мене отруїли…
Зігмунд та Рижий також одпльовувалися, лаялись та казали, що вони „зараз блюватимуть…“ Вони взяли його під руки і, немов підпилі, рушили до квартири Бутиліна, притягли його й поклали на ліжко. По дорозі він двічі втрачав притомність. Коли йшли від нього, він був непритомний.
— Амба, — ще раз ствердив Рижий.
До чотирьох годин дня „антанта“ — комсомольці, що вартували біля квартири Бутиліна, нічого не помічали. Заходили до ресторану в тому самому подвір'ї, розпочинали балачки про хроніку пригод, в газеті не було нічого підозрілого. О четвертій годині Зігмунд прийшов до Бутиліна на квартиру й потрапив, коли він саме вмивався.
— Тільки-що встав, — промовив він сердито. З учорашнього вечора спав, не роздягшися… Отруїли ви мене, мерзотники. Скільки справ проґавив через вас…
