— Візником одвезли?
— Ні, під руку відтягли.
— Значить, живий?
— Та де там, піною сходить… Ми кинули його на ліжко та й пішли. Сконав досі вже…
Він розповів про подробиці. Шість пундиків поклали в коробку — три отруєних по один бік, а три останніх — по другий. Прийшли до скверу, гуляли, лаяли „грошового“ комітетчика й чекали. Коробочка з пундиками, добре зав'язана рожевою стрічечкою, теліпалася в Рижого на ґудзику біля пальта.
— Що це в тебе? — запитав Зігмунд.
— Пундики. Дружина розродилась — хочу їй понести.
— Розродилась?.. От чудак! Ха-ха-ха! — розреготався Зігмунд. — Та хіба можна після пологів пундика? ха-ха-ха!.. Давай їх сюди… на користь справи…
Бутилін приєднався до прохання. Рижий одмовлявся.
— Врешті, купиш инші. Рано, встигнемо…
Вплинуло.
— Це свинство. Та що ж… нехай…
Зігмунд та Рижий взяли перші по одному. Залишилося три отруєних та один неотруєний. Бутилін узяв один із трьох з отрутою.
— Чудний смак, — промовив він.
