Увечері мене повідомили, що вирішили діяти за допомогою отрути. В справу затягли й Рижого.
— Не пізніше, як о дев'ятій годині вечора, будуть наслідки, — обіцяв Ізя.
Зігмунд та Рижий повинні були в тому самому сквері, куди перед тим не з'явився „грошовий“ член комітету, вкупі з Бутиліним чекати знову. Підчас чекання мали почастувати його отруєними пундиками.
О дев'ятій годині „результатів“ не було. Я зодягнувся й пішов до скверу. На вулиці було порожньо. Місяць заливав срібним світлом вулиці й дерева. В алеях не було нікого. Я обійшов сквер навколо, потім перегнув його по всіх діяметрах, шукав трупа провокатора. Нічого не знайшов. Пішов додому.
Аж біля своєї квартири я несподівано зустрівся з Рижим. Він держав під пахвою шматок білого хліба. Одривав од нього куски та їв, ідучи.
— Ну що? — запитав я його.
— Амба, — мовив він байдуже. — Ви не знаєте, де б тут ковбаси дістати? Жерти хочеться, а крамниці позачиняли.
— Цеб-то, як „амба“? Доконали його?
— Атож.
— Де ж він? Я був у сквері — та нічого, тихо.
— Він дома.
