ловіка: один складач був 1907 року та й після більшовиком, тепер позапартійний, що меншовикував; другий був за метранпажа тієї газети, що її я колись редагував. Третій — друкар, що вважав себе за більшовика та мріяв про прихід радянської влади, бо залишалося в нього багато радянських грошей, які анулювали денікінці. Четвертого я не знав.
Умовлявся я з трьома. Всі згоджувалися. Один — „прагнучи стати на допомогу організації“. Другий — через великі гроші. Третій — з надії, що ми обміняємо йому радянські гроші на донські.
А все ж справа не налагоджувалась.
У Київі були білі. „Товариство“ почало відверто казати:
— Ми з великою радістю. Та от, що діяти із спільником?.. Він починає догадуватися… Нічого не можна буде зробити.
Потім одержали вістки, що червоні захопили Київ та рушили на Фастів. Друкарі запропонували мені віддати текст листівки. Але за два дні прийшла телеграма, що наступ червоних одбили. Київ у руках добрармії. Текст листівки мені повернули.
Я заходив ранками до друкарні й зовсім недипломатично виголошував:
— Наші перейшли в наступ. Зайнято Білгород. Друкуйте.
