них підприємствах, а значну частину її поглинули базар та село… Через Мишка та Якима ми мали досить міцний звязок із Слобідкою, але це був звязок із розкиданими, окремими робітниками.
На початку робітники про нашу організацію майже не знали. Треба було скоріше випустити першу листівку. Ой, як тяжко це було зробити! Написану й чітко друкованими літерами переписану листівку я носив у кешені більше місяця.
Морока сталася через друкарню. Станок та шрифт справді залишили нам, але в такому місці, що користуватися друкарнею було не можна.
Мишко, що знав, де стоїть друкарня, категорично відмовився нею скористатися.
Треба було шукати „легальних“ можливостей. Я зав'язав зносини з правлінням спілки друкарів. Голова спілки обіцяв зробити що слід і взяв уже текст для набору. Спілка в друкарні, де друковано листок Якушкіна, видавала понеділкову меншовицьку газету „Луч“. В неділю, як будуть складати „Луч“, буде зроблено й нашу листівку. Вранці я бачився з головою спілки. Він сказав:
— Усе злагодили.
Ми умовилися, що о сьомій годині вечора я зайду до друкарні поглянути, як
