сту формулу для цього: „те ж саме, що і в нас“. Мала бути мобілізація. Я повинен бути піти в добрармію. Що б зробив купецький синок за такого випадку підчас нашої мобілізації? Він був би „на обліку“ десь у совнархозі, як „незамінний“, працював би „на оборону“, вважався б десь у політосвіті губвійському за клубного робітника. Але мені йти в денікінську установу та бути на видному не слід було.
Я пішов на завод. Поступив на шкіряний завод Когана чорноробом. Носив сирі шкіри, випомповував воду з чанів, підмітав, носив різні тяжкі речі. Костюм був не під роботу. Майстер запідозрів, що я „комісар“, і управитель скоро запропонував мені „по-товариському“ покинути завод. Я послухався поради.
Я був тричі дезертиром, бо не з'являвся на жодну з трьох мобілізацій, що стосувалися й до мене. По місту ходив обережно, боявся бо натрапити на облаву. В мене було кілька пашпортів на моє ім'я. Я ставав чимдалі старішим.
Звязок пощастило нав'язати зі спілкою молоди. Через неї накльовувався звязок і з деякими партійними робітниками. Молодь була також слабо зорганізована, але ж збити ядро їй пощастило раніш од нас. Через „незалежного“ кооператора я зійшовся з ко-
