що сповзає по скроні, повільно переступає через нього й, обертаючись, говорить, попереджає тих, що ззаду спускаються східцями:
— Обережно… Не наступіть… Тут забитий…
Кожного дня влаштовували молебні, панахиди й бенкети. Миколаїв забрав генерал Слащов. За день після захоплення міста вийшла газета колишнього есера Якушкіна, яка розмальовувала подвиги молодого генерала, що завдяки своєму талантові зумів за час війни з капітанського чину дійти генерал-майорського. Слащов друкував у газеті свої чудернацькі накази „під Суворова“. Він був жалю гідний із своїм самодурством та хоробливою жорстокістю.
Я мешкав у квартирі рідних за справжнім прізвищем і на початку почував себе, як у тюрмі, а тому стежив за зовнішнім життям зовсім „тюремним“ способом. Я жив плітками, що доходили до мене від сусідок, та Якушкінською чорносотенною листівкою. Газетка писала про „жахи чрезвичайки“, „грандіозні“ хрестові походи з приводу „урятування від більшовизму“ та врочисті похорони „жертв червоного терору“.
Слащов призначив на голову міста громадського діяча Дмітрієва. На першому засіданні міської управи Дмітрієв заявив, що він поза партією наближається до есерів,
