увесь чоловічий одяг та заразом уже й усі коштовні речі, що знаходили в будинкові. Грабування де-не-де провадилося „ввічливо“, а часом і грубіше. Офіцери пояснювали при тому:
— Ми вас урятували від більшовиків. Ви нічим не віддячили добровольчій армії. Вона мусить відбудувати Росію, а салдати роздягнуті. Сами ви не даєте — доводиться брати силою. На війні, як на війні…
— Але ж так кажуть і більшовики, — насмілювалися иноді заперечувати „урятовані“.
— Ми не гидуємо переймати від більшовиків те, що допоможе нам перемогти їх.
Та даремно штаб і обер-громили дбали за те, щоб надати своїм діям ідеологічного обґрунтований. На кращий випадок це був зеліхманівський романтизм, на гірший — звичайнісінький єврейський погром. Якось вийшло, що одночасно в різних кінцях міста стали вживати однакових способів боротьби з нічними нападами денікінців. Встановлювали варти по будинках. Як тільки смеркало, всі ворота та під'їзди замикали. На перший стукіт у ворота всі мешканці виходили в двір та зчиняли галас. Це був пасивний опір — опір одчаю та безсилля. Иноді ненароком запомагало. Частіш справа закінчувалася стріляниною та жорстокою розправою. Не лише грабували, але й забивали на смерть.
