— До якого ж часу?
— Доки сарана не відчує в собі остільки сили, щоб перемогти тих, що переслідують.
Моє повідомлення, що Одеса в руках радвлади, підбадьорило миколаївських товаришів. У них були відомості, що Одесу зайняв десант, який ніби-то висадився на південь од Очакова. Мені запропонували поїхати до тов. Федька й поінформувати його про Одесу.
Я відкликав на бік секретаря паркому тов. Цілю та сказав їй про мету мого приїзду. Мій мандат був зашитий у підкладку гімнастьорки; збираючись до паркому, я не додумався його випороти. Секретар сказав:
— Негаразд, що ви тут. За помешканням неодмінно стежать. Забирайтесь додому. Залиште мені вашу адресу. Я вам надішлю тих товаришів, що ми залишаємо їх тут для підпільної роботи, отже ви з ними звяжетесь. Вони вас про все повідомлять.
— Цього не досить, — заперечував я, — бажаю знати ось що. Чи залишили ви друкарню? Чи забезпечили тих, що залишаються, зброєю? Чи є література? Як стоїть справа з пашпортами та печатками? Чи досить лишаєте грошей? Якщо ми не розважимо про це тепер, буде запізно.
