зруйновано підчас попереднього нашого наступу на південь України.
Місто вже було готове, щоб здатися. Люди бігали до вокзалу, де бушувала стихія вибухів, — дехто з цікавости, инші маючи на думці підживитися в заколоті. І одночасно від вокзалу вглиб міста котилася друга хвиля людей, що з жахом залишили квартири та шукали порятунку у віддалених районах.
За декілька годин скінчилося. Я вночі ж поїхав до партійного комітету, боячись, що спізнюся, але застав лише чергового товариша. Він запропонував прийти вранці. На його думку, місто доведеться здати тільки за день.
Вранці я попав на засідання паркому. Я розповів про становище в Одесі та по шляху з Одеси до Миколаєва.
Організація гуртувалася навколо комітету, і багато членів партії вже перебралися на житло в парком із речами, ладні на дію або на рух. Вони озброювалися, економно вкладали свій багаж та речеві мішки, приміряли торбинки, набійники, вивчали замки ґвинтівок. Стіл обліку рвав та палив особові анкети. Розгублено тинялися по кімнатах херсонці, що перед тим евакуювали місто. Певніше всіх мали себе кримчани. Вони вже бачили таку картину в Севастополі, в Сим-
