— Мабуть, і тепер…
Ми пішли. Ковбой показав рукою на копиці, якраз уздовж дороги, що нею ми їхали. Це відразу змінило орієнтацію моїх „антрепренерів“.
— Значить, краще не їхати? Краще на Зелене?
— На Зелене краще — там наші.
— Ага, — зрозуміли ми, — значить, повстанець. З німцями.
„Розвідач“ розповідав:
— Вони вийшли, значить, звідти… он, жито некошене. Йдуть лавами, лавами… а ми понад Зеленим лавою, верхи, та на лівий фланг… Ой, та й ушкварили ж…
— Здорово…
— Еге, не вилізуть… Каюк…
— Битися не вміють…
— Куди їм… сволочі… На позиціях не побули… Ховалися сукини сини. Буржуї прокляті.
„Незалежний“ відразу посмілішав. Він зіскочив із підводи та підійшов до кіннотчика закурити.
— Буржуї, значить?
— Куркульня все… Ось кінь їхній…
— Та це ж із маєтку барона Рено. Ось тавро.
— Спочатку пограбували поміщиків, а тепер повстання проти радянської влади розпочинають…
