французький корабель „Ля-Скарп“ підходили майже щільно до берега біля німецьких колоній праворуч і ліворуч од Одеси, спускали човни і в них перевозили на берег зброю.
Коли від'їхали версти зо три, ми несподівано натрапили на вершника, що галопом летів нам назустріч. „Незалежний“ розгубився й не знав — хреститися йому чи наспівувати й далі „Яблучко“.
— Мабуть, розвідач…
— Але чий?
Їхній переляк мене звеселяв.
— Він їде від Анчекраку. Мабуть, у нашому селі вже білі. Їдьмо назад.
— Е, та що там назад… Ми — що… ми — кооператори…
„Розвідач“ зупинився… Під ним грав баский вороний жеребець із могутнім карком та чудовою гривою. Сам вершник являє собою помісь ковбоя з махновцем. Обсмалене сонцем його обличчя було ще чорніше від тіни, якою застилав його широкий акторський касторовий капелюх… Штани на випуск із петельками та в бахромі знизу, літня сорочка без пояса, за плечима карабін. Коли він зупинився та підняв пелену сорочки, щоб витерти піт на лобі, з голого живота глянув на нас козачий пояс із срібними окрасами, завішаний „лімонками“ та ручними гранатами.
