Настрій нашого села був не на користь радянській владі. Вони без радости, але з одвертим зацікавленням чекали „кадетів“, і це більш од усіх моїх переконувань уплинуло на кооператорів. Один пригадав, що недалеко від Анчекраку над річкою Богом є село, в якому живуть його родичі, і він запропонував поїхати туди, перечекати, доки виясняться обставини, а звідти на човнах вирушити до Миколаєва — це буде тоді, коли вже стане напевне відомо, в чиїх руках місто. Цю пропозицію ухвалено більшиною всіх проти мене. Я пропонував виїхати на Одеський тракт і поїхати просто до Миколаєва. Але скорився більшості.
За великі гроші та за гас, що обіцяли видати кооператори хазяїнові, пощастило добути підводу. Поїхали в бік річки. Праворуч глухо гуркотіли гарматні вибухи. Це „Кагул“ обстрілював Очаків із-за Кінбурнської коси. І це систематичне обстрілювання тривало вже кілька тижнів, луна від нього долітала до Одеси. Його провадили з такою методичністю та точністю, що ми в Одесі просто таки перевіряли годинники за вибухами денікінського міноносця. Наші вартові на березі встановили, що ночами „Кагул“ і
