— Велике товариське спасибі…
Село Красне зсунулося з косогору до самої дороги. Крайні хати були попалені та зруйновані. Ми запитали візника:
— Коли пожежа була?
— Та хіба ж я знаю. — Потім додав: — Німці білізацію зробили проти камуністів, а камуністи із знарядь он як попалили…
— А там ближче до вас не повставали?
— Як не повставали? Усі німці та й наші повстали того тижня. Прийшли товариші, Андрія Хоменка забрали та до Миколаєва повезли. Та німців — чоловіка десять.
— А тепер заспокоїлися?
Дядько непевно хитнув головою.
Ми звернули з шляху в бік до Очакова. Обидві підводи поверталися з базару, то й ні один із хазяїв не хотів везти нас до Миколаєва. Ми умовилися, що вони довезуть нас до цього села, а там допоможуть нам добути коней.
Приїхали в село о десятій годині ранку. Коней ніхто з селян не хотів давати. З Миколаєва йшли тривожні чутки, ніби Херсон зайняли білі й ніби вони вже на півдорозі від Миколаєва. Треба було поспішати. Мені конче треба було за всяку ціну приїхати до Миколаєва до того, як місто захоплять денікінці, щоб устигнути звязатися з партійним комітетом та змінити всі явки й усі звязки.
