тійні та радянські мандати, партійну картку заткнув у солому.
Сонце ще не виповзло із-за жовтої подушки степу, а вже запалена над нами гаряча жаровня розпеченого неба пророкувала вдень спеку. У фіялковому мороці люди з вилами, що насували на нас, здавалися витягнутими та вузькими, немов вечірні тіні. Нарешті, ми зрівнялися з ними. Есдек перестав хреститися й мовчки дивився на синіх людей, що зупинили підводу.
— Добрий ранок!
Ах, який же привітний гаркавий голос.
— З Одеси їдете?
— Еге… з Одеси.
— А що, в Одесі гаразд усе?
— Щасливо.
— А тут чутка, ніби десант… що зайняли…
— Дурниці… вчора увечері виїхали…
— От бач, брехали дядьки…
Дивно, як можна було вважати їх за бандитів. Та це ж студенти… кашкети з молоточками… В окулярах…
— А ви чого ж це з граблями?
— Ми з Одеси… мобілізовані на польові роботи. Ось тут працюємо…
— А-га… ну, всього доброго…
— Газети немає у вас?
— А… ось…
