В боротьбі з гарно озброєними німецькими напівпоміщиками, що наступали на околиці, зламлено найкращі комуністичні загони. Лише на третій день відбулися врочисті похорони забитого коменданта міста Мізікевича, голови соціялістичної інспекції Красного та цілої групи иншріх товаришів.
Дорога, що нею ми їхали, була в руках недобитків повсталих ватаг. Вони нападали на тих, хто проходив, проїздив, забивали неруських та грабували всіх, не зважаючи на національність.
Незадовго перед нашим од'їздом із Одеси позашкільний відділ губнаросвіти одержав повідомлення, що групу музик у 16 чоловіка, яку послано на село для пропаганди симфонічної музики, всю вирізано в якомусь селі, більшина бо з них не могли вимовити „кукурудза“, не гаркавлячи. Мій „незалежний“ сусіда гаркавив, хоча й був із чистокровних орловців. Він ще й тому поблід і почав хреститися, що коли ми під'їздили до Красного, то з села висунула юрба, озброєна вилами, граблями й косами, та попрямувала нам назустріч, при чому вона розсипалась, ніби збиралася напасти півколом.
Підвідчик розгублено стьобав коней, а коні лишалися такі байдужі до хазяйського батога, як підвідчик до того, що на нас наступають повстанці. Я знищив усі свої пар-
